Український            проект            реформ
Тільки об'єднавшись ми зможемо зробити відродження України реальністю
Теорія грошей

    Для того щоб зрозуміти природу усіх економічних проблем нашого суспільства, достатньо лише згадати закон збереження матерії, який ідеально діє і на грошові відносини в економіці і суспільстві. Гроші, як і все матеріальне, не можуть зникати безслідно і з'являтись нізвідки, а отже якщо хтось отримує мізерну оплату за свою працю, це означає, що хтось отримує просто астрономічні прибутки. Якщо одна людина чи групи людей втрачають гроші, це означає, що ці гроші перетікають в кишені інших людей. Завдання держави якраз і полягає в тому, щоб забезпечити справедливі умови розподілу матеріальних благ в суспільстві.
    Для розуміння ситуації досить показовою є так звана криза 2008-2009 років, яка продовжується і зараз, і нас продовжують лякати новою кризою. Проаналізувати природу цієї кризи досить просто враховуючи, що всі прекрасно пам'ятають її розвиток. В 2007 році спостерігався просто бум купівельної спроможності. Масово реалізовувались нерухомість, автомобілі, побутова техніка, будматеріали, тобто на ринку знаходилась величезна маса грошей, почали зростати зарплати людей, бурхливо розвивався малий бізнес. Потім в один момент гроші ніби кудись зникли, але ж чудес не буває: гроші не можуть зникнути - вони можуть тільки переміститись в іншу кишеню. Можна передбачити, що той бум, який спостерігався, когось не влаштовував, оскільки роботодавці вимушені були піднімати зарплати, а це можливо тільки зменшуючи свої надприбутки. Малий бізнес почав конкурувати з великими корпораціями захоплюючи їх ринкові позиції. Така ситуація не могла влаштовувати світові олігархічні кола. Це неминуче привело б до повної втрати контролю над світовою економікою, тому і було  заморожено кошти, почався гострий дефіцит ресурсів, що і спричинило кризу. На сьогодні в її завершенні ніхто не зацікавлений. Життя в умовах кризи дозволяє не підвищувати зарплат, не виплачувати премій, вивести частину бізнесу в тінь, прикриваючи зменшення обсягів кризою, дозволяє не показувати прибутки. І причина цього одна - більшість грошей сконцентрована в руках незначної кількості людей, які без проблем домовляються між собою про вилучення чи випуск грошей в обіг. Якщо б ці гроші були розпорошені між тисячами людей, то жодні штучні домовленості були б теоретично не можливі і діяли б закони ринку.
    Для розуміння природи впливу грошей на економіку на низовому рівні розглянемо наступне:
    Приклад 1:
1)    чи може людина, яка отримує 1500 грн. зарплати забезпечити, щоб в щоденний раціон її дітей і членів її сім'ї входило: масло, сир, сметана, м'ясо, риба? - зрозуміло що ні. Хоча найвірогідніше кожний намагається забезпечити принаймні споживання 200 гр. кожного з цих продуктів на тиждень, принаймні для своїх дітей. (цифра умовна, хоча найвірогідніше не далека від реальності);
2)    а тепер збільшимо зарплату цієї людини до 10000 грн. Що зміниться в її раціоні? Вона зможе норму яка була тижневою зробити денною. Неважко порахувати, що якщо в першому випадку її місячне споживання складало близько 1 кг кожного продукту, то в другому випадку місячне споживання складе 5-10 кг кожного продукту;
3)    спробуємо розглянути, що зміниться в споживанні людини, коли її зарплату збільшити до 100 тис.грн. Чи означає це, що вона буде споживати щоденно 1 кг масла чи сиру? Звичайно, що ні, оскільки крім фінансових можливостей існують ще фізіологічні норми і людина просто фізично не може з'їсти за день 1 кг масла без шкоди для свого організму.
4)   аналогічно можна підняти місячний дохід до 1 млн.грн., але споживання вказаних продуктів від цього не збільшиться;
    Висновки з Прикладу 1: ситуація відображена в 1, 3, 4 пунктах відображає ситуацію в Україні. При цьому наш уряд постійно плачеться, що Росія і інші країни постійно закривають ринки для наших сира, масла і тд. Виникає цілком логічне питання для чого нам вивозите те, що ми цілком можемо споживати самі. Зробити це дуже просто: перевести власних громадян по рівню доходів з пункту 1 до пункту 2 за рахунок пунктів 3 і 4. Це дозволить збільшити внутрішнє споживання, а отже і ВВП не на 3-5 %, а в рази, причому в найкоротші терміни.

    Приклад 2:
   Спробуємо спростувати міф про українців, як "несунів". Всі пам'ятають з історії розповіді про те, як в 30 роки минулого століття люди йшли на поля збирати ("красти") колоски ризикуючи в кращому випадку бути висланим в заслання. Чи чули Ви сьогодні, щоб хтось збирав на полях колоски після того, як урожай вже зібрано. При цьому, якщо хтось спробував би  це зробити зрозуміло, що в цьому йому б ніхто не заважав і не карав. То чому ж сьогодні ніхто не збирає колоски, якщо за це немає покарання?
    Висновок напрошується однозначний: визначальним фактором, буде чи не буде людина красти є не міра покарання за це, а рівень достатку кожної конкретної людини. Якщо людину поставити в ситуацію коли вона не може забезпечити харчування своїм дітям, вона не просто буде готова красти - вона буде готова йти під кулі. І тому цілком логічною є сьогоднішня ситуація, коли таких людей стає все більше на фоні зубожіння значної частини населення.
    Не можна не погодитись з тим, що при будь-якому рівні зарплат є 5-10% людей, які схильні до привласнення чужого майна і коштів, як і приблизно така ж кількість тих, хто буде помирати з голоду, але чужого не візьме. Більшість же нормальних людей ніколи не будуть красти, коли рівень їх доходів буде знаходитись на певному розумному рівні - мова йде про формування в державі "середнього класу". На жаль сьогодні бізнес-структури не працюють на перспективу, а продовжують накопичувати багатства за рахунок підтримання зарплат на найнижчому рівні в Європі, при цьому створюючи внутрішні поліцейські структури для тримання в покорі працівників і щоб не допустити розкрадання майна. З економічної точки зору така політика дозволяє отримувати надприбутки, оскільки витрати на служби безпеки, відеоспостереження, менеджерів-наглядачів виявляються меншими ніж ті кошти, які необхідні для підвищення зарплат до реального рівня. Є цілком зрозумілим і те, що держава в функції якої повинно входити забезпечення справедливого розподіл матеріальних благ і зокрема грошових коштів в суспільстві, не втручається в ситуацію, більше того підтримуючи податкову систему, яка  штучно стримує ріст зарплат. Пояснення цьому є очевидним: більшість цих бізнес-структур якраз і належать представникам цієї держави.
   
    Для приведення зарплат до реального рівня існує чіткий план конкретних заходів, який дасть результат вже через 1-2 роки:
1)    відмежувати управління державою від бізнесу. Люди, які знаходяться при владі повинні визначитись, що для них є більш пріоритетним, займатись власним бізнесом чи служити людям;
2)    проведення податкової реформи;
3)    прийняття Закону про усунення дискримінації в оплаті праці. Мається на увазі, що необхідно встановити чіткий максимальний розмір, на який зарплата керівного складу може відрізнятись від зарплати рядових працівників. Навіть якщо для початку встановити це обмеження в 10 чи 20 разів, це дасть свій ефект.  Другим напрямком цього закону повинна стати заборона встановлювати районні коефіцієнти при виплаті зарплати. На сьогодні є звичним, коли за одну і ту ж виконану роботу працівник в обласному центрі отримує в декілька разів менше, ніж в Києві, але при цьому в декілька разів більше, ніж в маленькому містечку. Зрозуміло, що зменшити зарплати в Києві нікому не вдасться, тому загальнонаціональні корпорації будуть змушені піднімати зарплату в регіонах. А коли в малих райцентрах з'являться реальні зарплати, це зразу ж зробить неконкурентними на ринку праці малі місцеві підприємства, і їх власники будуть вимушені поділитись своїми надприбутками, якщо захочуть залишитись на ринку.
4)    ще один напрямок, це внесення змін в закон про підприємства. Для початку трохи аналітики: якщо розглянути будь-яке приватне  підприємство, то зразу виникає питання, чому його власник отримує надприбутки, а суспільство копійчані зарплати працівників і такі ж податки. Давайте подумаємо, що це підприємство було би варте без землі на якій воно розташоване, без води і інших природних ресурсів, які йому не належать, без транспортних магістралей, які воно використовує, і цей перелік можна продовжувати ще принаймні десятьма пунктами. Нам пробують нав'язати думку, що власники підприємств є практично святими оскільки дають роботу людям, а що ці люди за свою роботу отримують мізерні зарплати,  держава - мізерні податки, яких не вистачає на покриття найнеобхідніших державних витрат, а при цьому власники стають мільярдерами - про це чомусь забувають.  Якщо людей, які працюють на підприємстві ще теоретично можна замінити машинами, то створити роботів, які б споживали продукцію, яку виробляє підприємство ще нікому не спадало на думку, тобто це підприємство нічого не було би варте і без людей, які споживають його продукцію. Таким чином в суспільства є всі підстави створити закон для забезпечення справедливого розподілу тих надприбутків, які створюються завдяки праці конкретних людей і ресурсів суспільства в цілому. Думаю буде справедливим, щоб 25% прибутку направлялось на преміювання працівників підприємства, 25% - на придбання нового обладнання, 25%- на дивіденди власникам, а за рахунок 25% створювати резервний фонд у вигляді державних цінних паперів.
© 2014 "Український проект реформ". Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання на ukraine.org.ua
Наші контакти:   E-mail: ukraine.org.ua@ukr.net    Twitter: twitter.com     Facebook: facebook.com/ukraine.org.ua

   Швидкий перехід:    Головна     Корисне     Обговорення     Про проект     Гроші     Податки     Фінанси     Держава     Історія    Сьогодення
Головне гасло майбутнього Майдану: МИ ХОЧЕМО ПЛАТИТИ ПОДАТКИ ДЕРЖАВІ, А НЕ ОЛІГАРХІЧНІЙ МАФІЇ
site language