Український проект реформ - інноваційна концепція реформ

В основі політичної системи будь-якої держави знаходиться виборча система, оскільки саме вибори в ідеалі повинні забезпечувати можливість заміни однієї владної "еліти" на іншу у випадку коли вона вже не взмозі забезпечувати подальший розвиток суспільства. Ключовим словом в цьому твердженні є "в ідеалі", оскільки будь-яка влада намагається забезпечити свою довічність. І потрібно визнати, що в більшості випадків, в так званих "цивілізованих" країнах це закріплено на вічно і шансів для зміни влади практично немає. Як не дивно Україна є однією з небагатьох країн де ще залишаються шанси створити систему, яка б дозволяла змінювати владу.

Міжнародний досвід - вчимося на чужих помилках.

На перший погляд мої твердження видаються абсурдними. Давайте спробуємо проаналізувати виборчу систему США, точніше ту профанацію, яку ми звикли називати американською демократією. Давайте згадаємо з чого починаються американські вибори - з того що кожна з двох партій на партійних зборах починає обирати одного кандидата з двох. Виникає цілком логічне питання, а де беруться ці два кандидата. Їх "хтось" висуває і на загальних зборах партії їх затверджують для подальших виборів. Це все нагадує висунення кандидатів в депутати чи наприклад обрання лідера комсомольської організації за Брежнєвських часів. В райкомі партії затверджуються кандидати (кандидат), після чого "рядовому члену партії" доручається зразу ж на початку зборів встати і ніби від свого імені оголосити кандидатуру. Тут же пропонується проголосувати. Завжди всі були "за". Якщо в СРСР проводили вибори між двома кандидатами, то в США і до сьогодні так само обирають між двома кандидатами в межах однієї партії, після чого проходять офіційні вибори між двома переможцями. Можна з абсолютною впевненістю стверджувати що вибори в США закінчуються, коли оприлюднюються 4 кандидати (по 2 від кожної партії), оскільки ці дві партії абсолютно нічим крім назви не відрізняються, і для людей які володіють Федеральною резервною системою немає жодного значення кого з цих чотирьох оберуть, оскільки всі четверо висунуті з їх подання. Дуже цікаво було спостерігати за тією істерикою яка почалась, коли близько 20 років назад на виборах президента США крім 2-х офіційних кандидатів висунув свою кандидатуру ще один мільярдер, причому цілком законно. Можна тільки здогадуватись, які важелі впливу були до нього застосовані, щоб він зняв свою кандидатуру. Потрібно визнати, що виборча система США є близька до ідеалу з точки зору прогнозованості і неможливості будь-яких змін. Це дуже просто пояснити. Давайте уявимо людину, яка вкладає у вибори 1 млрд.дол. Зрозуміло, що при таких вкладеннях не може бути і мови, щоб був обраний не її кандидат (не допускається навіть 1% ймовірності). Це можна зробити тільки одним способом - усі кандидати повинні бути висунуті "замовником". Але ж демократія передбачає право вибору, "люди" ("виборці") повинні відчувати свою значимість. Вихід дуже простий і надійний - в "замовника" крім правлячої партії повинна бути ще й "опозиційна" партія. Зрозуміло ці партії керуються через цілий ланцюжок підставних осіб і навіть можуть не здогадуватись про одного господаря, створюючи цілком щиру конкуренцію. Але у випадку з США цієї схеми замало, оскільки повноваження президента досить значні і ніхто не може гарантувати, що ним не виявиться порядна людина, яка почне діяти в інтересах держави, а не олігархічних кланів - тоді залишиться один вихід - "Кенеді". Для зменшення ймовірності такого сценарію існує схема обрання не більше двох термінів по 4 роки. На перший термін обирається людина, яка чітко розуміє хто її висунув і кому вона повинна служити. Коли діючий президент йде на другий строк і виграє вибори, він психологічно розуміє, що його обрали люди, а не партія чи "господар", тобто він отримує "вотум довіри" народу і цілком може проводити більш незалежну політику, але ж другою стороною медалі є те, що це його останній строк на посаді президента, тобто якщо він не буде виконувати волю своїх "господарів", через 4 роки коли він стане простим смертним, його просто перетворять в "ніщо". В Європі більш популярна інша схема захисту від обрання керівника держави, який буде служити людям: посада президента чисто символічна і існує тільки для того, щоб створити вигляд, що главою держави є "обранець народу". Реальне керівництво державою здійснює прем'єр-міністр (канцлер), який обирається на партійних зборах і повністю підконтрольний своїм спонсорам.

Висновок з цього можна зробити наступний: запроваджувати систему виборів президента на два терміни немає сенсу, оскільки це означає обирати маріонетку. Не встановлювати обмеження кількості термінів також небезпечно, оскільки буде ризик узурпації влади. Найбільш прийнятною для України є президентсько-парламентська форма правління з обранням президента на всенародних виборах на 5(6) років, не більше 3-х термінів.

Потребує змін і Закон про вибори до парламенту. В ньому необхідно передбачити норму, що всі партії, які на виборах отримають менше 100 тисяч голосів автоматично знімаються з реєстрації. Будь-яка реєстрація нових партій за рік до виборів і рік після виборів є неможливою. Для того щоб унеможливити узурпацію влади певними політичними силами, встановити норму за якою загальна кількість зареєстрованих партій не може бути меншою десяти, навіть якщо партія не перейшла 100 тисячний бар'єр. В парламент проходять всі партії які наберуть понад 5% голосів виборців, але парламентських партій не може бути менше чотирьох, навіть якщо вони отримають і менше голосів. Модифікувати потрібно і саму виборчу систему. Вибори доцільно проводити на пропорційній основі з наступними особливостями. На кожному виборчому окрузі кожна партія висуває по два кандидата. Переможцем визначається та партія, кандидати від якої сумарно наберуть найбільшу кількість голосів на конкретному окрузі, а той з них в кого голосів більше проходить в парламент.

Ще одним принциповим моментом виборчого законодавства повинно стати правило недопущення до влади представників бізнесу, оскільки цілком нормально, що людина яка має власний бізнес маючи доступ до державних фінансів буде намагатись розвивати свій бізнес, використовуючи службове становище. При чому необхідно прописати в Конституції, що в потенційного держслужбовця не просто не повинно бути бізнесу - не повинно бути бізнесу і в його найближчих родичів. Якщо ж бізнесмен вирішив піти в політику, він повинен відкрито продати свій бізнес і на період своє державної служби вложити ці кошти в державні облігації. Не має жодної проблеми, щоб прописати в законі вимогу за якою кожен, хто претендує на державну посаду повинен написати розписку де не просто гарантувати, що йому і його близьким родичам не належать і не підконтрольні бізнес структури, а ще й дати згоду, що у випадку виявлення у нього таких бізнес-структур, вони переходять у власність держави.

В України ще залишається шанс створити нормальну виборчу систему, враховуючи ту кількість партій, які існують сьогодні. Можна передбачити, що принаймні не всі вони належать одному "спонсору", оскільки це надто дороге задоволення і світовий досвід показує, що одна людина ефективно може контролювати 3-4 партії (в ідеалі 2 партії).

Коли влада, хоч і "маріонеткова", обрана, постає питання яким чином змусити конкретних людей виконувати чиюсь волю, відкрито діючи на перекір державним інтересам. Для цього вони повинні відчувати постійну залежність від "господаря". Найбільш надійним способом сформувати залежність без застосування насильства, є створення умов коли так звана "влада" постійно відчуває дефіцит коштів і постійно вимушена ходити на поклон до "господаря". З цим і пов'язано те, що більшість держав постійно живуть в умовах бюджетних дефіцитів. Більш детально ця ситуація аналізується на сторінці Реформування фінансової системи.

Для досягнення реальної незалежності необхідно закріпити в Конституції обов'язковість бездефіцитності бюджету і автоматичну відставку уряду у випадку незабезпечення цієї вимоги. Також необхідно записати в Конституції, що зовнішні позики можуть залучатись тільки для фінансування окупних проектів з обов'язковим наданням дозволу на отримання таких кредитів двома третинами від числа депутатів Верховної Ради. Коли в уряду буде забрано механізми легкого покриття видатків, він буде змушений створити нормальну податкову систему і запровадити механізми які не дозволять розкрадати державні кошті.

Сьогодні система державної влади, яка складається з старої радянської влади, яка виступає як "ширма" для реальної влади, яка представлена райдержадміністраціями повністю віджила себе. В кожному населеному пункті повинен бути один керівник, який обирається на виборах. При цьому обов'язково повинно бути закріплено принцип розподілу коштів, які зможе використовувати місцева громада, а які будуть використовуватись на рівні держави. Така пропорція щодо розподілу податкових надходжень може бути встановлена на рівні 50:50. Централізоване представництво держави доцільно зберегти тільки на обласному рівні і воно повинно виконувати лише контрольні функції координуючи діяльність відповідних державних органів.

На сьогодні запроваджена практика декларування своїх доходів держслужбовцями, ефект від якої нульовий. Оскільки наші верховні правителі і депутати без проблем ховають свої доходи через підставних осіб, а дрібних держслужбовців перевіряти немає сенсу, оскільки всі їх злочини зводяться до отримання хабарів в незначних сумах і з цими людьми потрібно боротись не через декларування, а підвищуючи їм зарплати, а також з допомогою правоохоронних органів. Для керівного складу держслужбовців необхідно запровадити декларування витрат в сумі понад 50 тис.грн., причому не тільки їхніх, але і найближчих родичів. Чому саме 50 тис.грн. - це сума, на використання якої навряд чи може не звернути увагу більшість людей. Ці декларації необхідно відкрито оприлюднювати, після чого рядові громадяни і журналісти зможуть оприлюднити, що "забув" включити в свою декларацію держслужбовець.

Одна з важливих функцій держави - боротьба зі злочинністю.

Однією з головних проблем сьогоднішньої України є злочинність. Для її подолання, є тільки один шлях - відновлення смертної кари. При чому це питання обов'язково спочатку повинно бути винесено на референдум, щоб наші європейські партнери не влаштовували протестів, а сперечатись з волею народу ніхто не буде.

В Конституцію необхідно записати, що кожна людина в свої діях по відношенню до інших людей повинна дотримуватись принципу: дій по відношенню до інших так, як ти хотів би щоб інші діяли по відношенню до тебе. Там же прописати, що це правило має і зворотну дію, тобто якщо людина вчиняє певні дії, значить вона надає згоду на такі ж дії по відношенню до себе. Якщо одна людина абсолютно свідомо вбиває іншу, це означає, що вона цим самим надає право суспільству це ж саме зробити з нею. Ті політики, які під виглядом гуманізму виступають проти смертної кари, в першу чергу бояться за себе знаючи всі свої гріхи. Вони розуміють, що якщо в один момент їх діяння розкриються і вони будуть покарані, то ніякі зміни влади і амністії не зможуть повернути їх на землю. При цьому більшість задумається чи варто своїм життям ризикувати заради грошей. Тут є ще й економічний момент, оскільки на довічне утримання злочинців держава витрачає величезні кошти, які цілком можна було б направити на підвищення зарплат і пенсій.

За замовні вбивства, розбійні напади, тероризм, організацію торгівлі наркотиками, захоплення заручників, нанесення важких тілесних ушкоджень з особливою жорстокістю, привласнення бюджетних коштів на суму понад мільйон гривень необхідно передбачити один вид покарання - смертну кару.

При цьому необхідно передбачити і систему противаг, щоб не допустити використання смертної кари для розправи зі своїми політичними чи бізнес-конкурентами. Це зробити дуже просто, передбачивши смертну кару в т.ч. для слідчих, прокурорів, судів, які свідомо будуть брати участь в фабрикуванні справ, які приведуть до страти невинних осіб. Сюди ж потрібно віднести і замовників таких вбивств.

Потребує реформування і кримінально-процесуальний кодекс, який на сьогодні зорієнтований на виправдання злочинців. Цікава складається ситуація, кожен злочинець має право вимагати участь адвоката у всіх слідчих діях, тобто вони повністю володіють інформацією про лінію слідства і мають всі важелі щоб сфабрикувати докази невинності злочинця. В такій ситуації цілком виправданою виглядає ситуація коли міліція вибиває докази катуваннями, оскільки інших важелів впливу їм не залишили. При цьому значна кількість злочинців уникають покарання, в той час, як невинні люди опиняються за гратами. Виправити цю ситуацію дуже просто. По-перше необхідно вивести слідчі ізолятори з підпорядкування МВС і закріпити їх за міністерством юстиції, залишивши їм тільки функцію утримання підозрюваних до винесення рішення суду. По-друге необхідно жорстко регламентувати саму процедуру спілкування підозрюваного з слідчим і адвокатом зробивши їх ідентичними, а саме: спілкування повинно повністю виключати можливість фізичного контакту, передачу певних предметів і документів підозрюваному (кімната розділена скляною перегородкою). Крім цього повинен вестись повний запис розмови, який стає частиною судової справи. Спілкування слідчого з підозрюваним повинно відбуватись тільки в присутності адвоката, а спілкування адвоката з підзахисним тільки в присутності слідчого. Запереченням цьому може бути, що шанси адвоката виправдати підзахисного будуть значно зменшені. А хто і коли вирішив що в злочинця повинні бути шанси на виправдання. Такі шанси повинні бути тільки в невинної людини, якій немає потреби щось приховувати від слідчого чи адвоката. Для того, щоб стимулювати злочинців без примусу зізнаватись в усіх аспектах злочину, необхідно запровадити практику пом'якшення вдвічі міри покарання за зізнання. Тобто якщо замовний вбивця надає інформацію про замовника вбивства з належними доказами, він звільняється від смертної кари, яка застосовується до кінцевого замовника.