Український проект реформ - інноваційна концепція реформ

Головним парадоксом фінансової системи України, як і більшості інших країн є дефіцитність бюджету. Давайте згадаємо, що є головною темою обговорення щорічно під час обговорення бюджету - який розмір дефіциту бюджету затвердити 2%, 3% чи 4%. Більшого безглуздя важко придумати. Тобто ніхто навіть не розглядає варіанту, що бюджет держави може бути бездефіцитним.

Спробуємо проаналізувати природу цього парадоксу. З чого складається економіка держави? На низовому рівні знаходяться домашні господарства, тобто сім'я, яка проживає в окремому будинку (квартирі) і веде спільне господарство. Чи можна уявити, що сім'я живе в умовах постійного дефіциту сімейного бюджету. Якщо протягом якогось короткого періоду часу це можливо за рахунок отримання позик з різних джерел, то в довготривалому періоді використання сімейного бюджету збалансовується і в кінцевому результаті витрати не перевищують доходів. Більше того, як правило, з'являється "профіцит сімейного бюджету", який проявляється в заощадженнях. Абсолютно ідентична ситуація із збалансуванням бюджету має місце і на наступній ланці економіки держави - бізнес-структурах. Специфікою цих двох ланок є те, що вони досить обмежено можуть впливати на розмір своїх доходів і як правило вимушені пристосовуватись до цілого ряду факторів, щоб збільшити свої доходи. З другої сторони їх витрати залежать від цін, які їм диктує ринок і їх вплив на свої витрати зводиться до обмеження споживання певних товарів і послуг.

На вершині цієї піраміди знаходиться держава з її фінансами. Головна її відмінність від розглянутих вище сімейних господарств і бізнес-структур в тому, що держава сама визначає обсяг своїх доходів встановлюючи податки, і з другої сторони вона має всі важелі впливу щоб витрачати кошти тільки в тих обсягах і на ті цілі які вважає за потрібне. Виходячи з такого порівняння будь-яка держава повинна бути не просто бездефіцитним, а надприбутковим суб'єктом. Це власне підтверджується класичними державними утвореннями: стародавні Рим, Греція, Єгипет, які просто "купались" в багатстві. То чому ж зараз більшість держав зацікавлені бути збитковими, чи точніше хто зацікавлений, щоб держави були збитковими. Що по своїй суті означають збитки? - це прямо означає залежність, оскільки збитки можна покрити тільки за рахунок позик, тобто боргів. А коли державні службовці від імені держави позичають кошти для покриття бюджетного дефіциту в інших держав чи фінансових інститутів, це неминуче передбачає їх залежність. Якщо держава перестає бути збитковою, державний службовець перестає бути залежним від власників коштів, які йому стають не потрібні, і в нього залишається залежність тільки від виборців, які його обирають. Парадокс в тому, що в умовах так званої "демократії" допустити прибутковість держави означає перейти до реальної демократії. При цьому державним службовцям вже не потрібно буде "оглядатись" на олігархічні клани при створені того ж податкового законодавства чи затвердженні бюджету, а такого, зрозуміло, ніхто допускати не має наміру.

Природа дефіциту державного бюджету України лежить в двох площинах. З одного боку до абсурду доведено податкову систему держави. З іншого боку навіть ті мізерні доходи які збираються, розбазарюються в колосальних розмірах. Протягом останніх років спостерігається цікава тенденція, що збирати доходи державі стає все важче, що дуже просто пояснити тим, що з кожним роком спостерігається все більша концентрація бізнес-структур в руках олігархічних кланів, які в принципі не звикли платити податки, а навпаки звикли отримувати податки від держави в вигляді "відкатів" ПДВ і державних закупівель по астрономічних цінах.

Окремого аналізу заслуговує сфера витрачання бюджетних коштів:

- безпідставно велика частина коштів витрачається на так звану "правоохоронну систему", що можна пояснити тільки перетворенням України на класичну "поліцейську державу", що є цілком виправдано, оскільки іншого способу тримати людей в покорі при такому рівні життя просто не існує;

- наявність величезної кількості не матеріалізованих пільг (проїзд в транспорті, комунальні платежі, пільги держслужбовцям, вчителям, бібліотекарям, пенсіонерам і тд.), вести облік яких практично не реально, що створює грунт для зловживань при їх компенсації різноманітним бізнес-структурам за відповідні "відкати". Єдиним вирішенням цієї проблеми може бути відміна всіх пільг з паралельним збільшенням на їх суму зарплат і пенсій відповідним категоріям населення. При цьому відпаде необхідність в державному фінансуванні тих структур, які адмініструють ці пільги, перекачуючи значно частину державних коштів у власні кишені ;

- значна кількість державних органів, які дублюють один одного. Для прикладу можна тільки здогадуватись, які кошти витрачаються на підтримання так званої "радянської влади", яка по своїй суті немає нічого спільного з місцевим самоврядуванням і є лише "ширмою" і дублюючою ланкою, для реальної влади, і яка представлена держадміністраціями різного рівня. Показовим є і той факт, що декілька політичних сил, які почергово міняли один одного протягом останніх 20 років незалежності і які завжди робили акцент на своїй демократичності, навіть не зробили спроби змінити радянську владу на реальне місцеве самоврядування, скасувавши при цьому райдержадміністрації, які продовжують виконувати роль райкомів правлячої партії, при цьому фінансуючись з державного бюджету.

В державі діє система Фондів соц.страхування від нещасних випадків, які з одного боку дублюють функції інспекцій з охорони праці, а з іншого Пенсійного фонду, який без жодних проблем може виплачувати пенсії інвалідам.

Ще один фонд з тимчасової втрати працездатності також цілком може бути ліквідований з передачею його функцій Пенсійному фонду (з перейменуванням його на Фонд соціальних виплат). Теж саме можна зробити з місцевими Управліннями праці і соц.захисту, які по суті займаються виплатами пенсій малозабезпеченим, дублюючи функції пенсійного фонду.

- Ми постійно чуємо, що в державі є дефіцит коштів для виплати пенсій і при цьому проводиться популістська політика стосовно виплати цих пенсій в особливо великих розмірах окремим категоріям пенсіонерів і з другої сторони виплачуються пенсії людям, які не потребують соціальної допомоги держави і цілком спроможні забезпечити себе самостійно. Тут потрібно з'ясувати, що таке пенсія? Пенсія - це соціальна допомога держави людині, яка не може працювати і не здатна себе забезпечити через свій вік. Якщо ж людина при досягненні 60 років продовжує працювати і отримувати зарплату, то виникає питання для чого цій людині крім зарплати платити ще й пенсію. Немає нічого поганого, якщо людина затребувана в такому віці. При цьому кожний відпрацьований рік збільшує їй пенсійний стаж, а отже і майбутню пенсію. Не думаю, що рішення про виплату пенсії тільки людям, які не здатні працювати через свій вік було б більш непопулярним, ніж збільшення пенсійного віку.