Український            проект            реформ
Тільки об'єднавшись ми зможемо зробити відродження України реальністю
Актуальні проблеми сьогодення

Список статей:
- Україна після вибору ...
- Концепція геополітичних впливів
- Релігійна геополітика
- Економіка: просто про складне
- Корупція – казка для народу


Україна після вибору ...
1 листопада 2014 р. 
    Найбільш характерною ознакою цих виборів, як і попередніх було те, що більшість партій пропонували стандартній пакет обіцянок, які передбачають фінансування з Державного бюджету. З огляду на те, що на сьогодні ми маємо порожній Державний бюджет і уряд, який не може нічого запропонувати крім так званої податкової реформи, яку інакше як профанацією назвати не можна, напрошується висновок, що жодна з цих обіцянок не буде виконана. Натомість партій, які чітко пояснюють за рахунок чого можна отримати кошти для виконання їх обіцянок, одиниці.
    Чи можна говорити, що Україна потрапила в безвихідь і нам ще довго доведеться жити в умовах тотальної кризи. Це дуже зручна позиція для уряду Яценюка, яка дозволяє нічого не змінювати, прикриваючись кризою і війною. Насправді ситуація далеко не безнадійна і необхідно тільки бажання здійснити реальні реформи в основі яких повинна бути податкова реформа, яка буде полягати в скасуванні чинного Податкового кодексу і запровадженні декількох прямих податків від яких не зможе ухилитись жодна бізнес-структура.
    Сьогоднішня податкова система України більше нагадує злочинну схему, яка забезпечує сплату податків не стільки в Державний бюджет, скільки на користь олігархічних кланів. При цьому 80% економіки України фактично знаходиться поза сферою оподаткування, сплачуючи тільки символічні податкові платежі. Зрозуміло, що ті 20% бізнес-структур, які на сьогодні сплачують податки, не в змозі забезпечити потреби цілої держави. Механізм застосування цієї злочинної схеми досить простий. Я думаю більшість звертали увагу коли робили покупки, що досить часто на квитанціях крім загальної суми вказується сума ПДВ, тобто податок на додану вартість. Саме поняття податок означає, що він сплачується в Державний бюджет, але не тут то було. Унікальність цього податку в самому механізмі його сплати. Коли Ви купили товар підприємство продавець отримує від Вас ПДВ, але одночасно воно і сплачує ПДВ купляючи сировину і матеріали. Вказане підприємство реально сплачує ПДВ в бюджет тільки на різницю між отриманим і сплаченим ПДВ. Не важко здогадатись, якщо зробити так, щоб ці суми були однакові, жодного податку не потрібно буде платити. А це зробити дуже просто, якщо укласти договір на консультаційні послуги з кіпрською компанією на 1 млн.дол. в тому числі ПДВ. Ця шахрайська схема працює ідеально, коли є група пов'язаних між собою компаній: шахта, гірничозбагачувальний комбінат, металургійний комбінат, який реалізує товар на експорт, і який не підлягає оподаткуванню ПДВ. Ви зрозуміли, перших два підприємства в групі без проблем зводять ПДВ до нуля, а підприємство-експортер має не просто нуль до сплати ПДВ, а виявляється, що ПДВ сплачено більше ніж отримано, тобто не підприємство повинно сплатити ПДВ державі, а держава підприємству. Це так званий механізм "відшкодування ПДВ", коли кошти з бюджету направляються не на фінансування освіти і медицини, а перераховуються олігархічним корпораціям. Підсумовуючи можна чітко сказати, що ПДВ це податок на державу, який вона сплачує олігархічним кланам. Причому, Ви зрозуміли, податки розкрадаються ще на стадії коли вони навіть не надійшли до бюджету. 
    Можна тільки здогадуватись у скільки разів можна збільшити державний бюджет, якщо припинити цю шахрайську схему просто відмінивши ПДВ і запровадивши податок з продажів, який будуть сплачувати усі. Унікальність податку з продажів в простоті його розрахунку і сплати, а також гнучкості, що дозволяє запровадити щоденну сплату податку, як відсоток від виручки за минулий день. Розробникам нової податкової системи часто закидають, а де гарантія, що будуть забезпечені необхідні надходження в Державний бюджет. Величезна перевага цього податку, якраз і полягає в можливості чітко спланувати надходження в Державний бюджет. Для цього необхідно лише визначити пропорцію щоденних видатків держави до щоденних надходжень на рахунки суб'єктів господарювання.
    Звертаю Вашу увагу, що не може бути і мови про удосконалення існуючого ПДВ, що пропонує зробити уряд Яценюка. Це буде означати, лише те, що олігархат погоджується обкрадати державу трошки менше. Це приблизно теж саме, що зобов'язати наперсточника використовувати не більше 1 шарика. ПДВ не можна вдосконалити. Його можна тільки відмінити. Не дивлячись на все сказане в ПДВ є одна позитивна ознака. Це свого роду індикатор злочинності влади, тобто якщо в країні існує ПДВ, це означає при владі знаходяться або злодії (приклад режим Януковича), або маріонетковий уряд під контролем олігархів (приклад уряд Яценюка).
    Не можливо не звернути увагу на ще декілька податків, які існують в Україні. Один з них - єдиний податок для підприємців. Напевно Ви звертали увагу коли купляли товари в великих супермаркетах, що досить часто там написано не назву супермаркету, а "ФОП Іваненко". Це дуже проста схема не платити податки: на кожну касу чи декілька кас реєструється окремий підприємець. В результаті при сотнях тисяч щоденного обороту в бюджет сплачується 200 грн. в квартал … і де ж в тому бюджеті можуть взятись кошти? Ще одним унікальним податком є податок на прибуток. Про нього і розповідати нічого, оскільки тільки зовсім не професійний бухгалтер не знає як при мільйонному обороті показати 1000 грн. прибутку з відповідним розміром податку.
    Поряд з ПДВ, який є головним джерелом в збагаченні олігархічних кланів, другим по значимості механізмом такого збагачення є мізерні зарплати більшості працюючих. Для забезпечення підтримання зарплат на мінімальному рівні існує ще один унікальний податок: ЄСВ (Єдиний соціальний внесок), який по своїй суті є податком на підвищення зарплати і основна мета якого не допустити підвищення зарплати малим бізнесом. Це ж скільки потрібно розуму, щоб обкладати підприємця податком за те, що він виплачує зарплату. Звичайно, що при цьому він перестає виплачувати її легально. Є очевидним, що від зарплати повинен сплачуватись тільки Податок з доходів фізичних осіб, причому сплачуватись не роботодавцем, а автоматизовано під час зарахування зарплати на рахунок чи картку працівника.
    Ці два джерела збагачення олігархічних кланів (ПДВ і мізерні зарплати) тісно між собою пов'язані. Грабуючи Державний бюджет олігархат не просто отримує мільярди доларів. При цьому ці кошти, не надходять в Державний бюджет, а отже немає за рахунок чого виплачувати достойні зарплати працівникам бюджетної сфери. У випадку скасування чинного Податкового кодексу і запровадження декількох прямих податків, доходи Державного бюджету збільшаться в декілька разів, що дозволить в ті ж декілька разів збільшити зарплати бюджетникам, що змусить олігархічні корпорації піднімати зарплати до конкурентного рівня на підконтрольних їм підприємствах, шахтах, металургійних комбінатах, тобто віддавати працівникам ті кошти, що сьогодні формують величезні надприбутки, які ховають в офшорних зонах.
    Дана стаття була написана в день голосування, після оприлюднення перших результатів екзіт-полів, коли ще не було відомо результатів голосування по мажоритарних округах. Результати, хоч і багато в чому прогнозовані, все ж не можна назвати обнадійливими. Висновок напрошується однозначний: влада в Україні не змінилась - олігархат лише робить спробу змінити своїх представників при владі. На жаль, Майдан так нічому і не навчив багатьох людей. В новій Верховній Раді ми знову побачимо "партію регіонів" в особі "Опозиційного блоку". Позитивним моментом безумовно є програш комуністів і Тігіпка, який повторив політичну долю Мороза, ще раз підтвердивши, що продажним не місце в парламенті.
    Знаковим показником, є значний відсоток голосів, який набрала партія Яценюка. В цій ситуації визначальною буде позиція Порошенка. Якщо Яценюк залишиться керівником уряду, можна з абсолютною впевненістю стверджувати, що через пів року, максимум рік фінансова система і економіка в цілому буде доведена до повного краху, тоді заплатити за свої помилки доведеться не тільки Яценюку, але й Порошенку. Хочеться вірити, що головним гаслом наступного Майдану буде: "Ми хочемо платити податки державі, а не олігархічним кланам". Це був би найм'якіший сценарій для Порошенка і Яценюка з тих які можна уявити.
    Сьогодні в Порошенка ще залишається шанс розпочати справжні радикальні економічні реформи, які він обіцяв перед виборами. Ознакою початку таких реформ буде перехід в опозицію не тільки так званого Опозиційного блоку, але й партії Яценюка. Власне в Порошенка є тільки два шляхи на найближчий рік: справжні реформи і слава Лідера нації, або так звані реформи Яценюка і в кращому випадку доля Ющенка.
   
Концепція геополітичних впливів
30 квітня 2014 р. 
    В ситуації в якій знаходиться Україна важливо зрозуміти, що в сфері міжнародних відносин в принципі не може бути ситуації, коли одна країна відстоює інтереси іншої країни. Коли така ситуація має місце, це означає тільки одне:  інтереси двох країн співпали. Ця ситуація є небезпечною, оскільки це так зване відстоювання інтересів однієї країни іншою країною може в будь-який момент припинитись, як тільки у так званого "благодійника" зникне власний інтерес в певному розвитку подій, а точніше зникне матеріальна зацікавленість. З цього випливає цілком логічний висновок: розраховувати необхідно тільки на себе, використовуючи міжнародну підтримку, лише як бонус без якого можна і обійтися.
    Виходячи з такої концепції стає абсолютно очевидною і зрозумілою та міжнародна ситуація в якій опинилась Україна. На перший погляд все досить очевидно: з однієї сторони є явний ворог - це Росія, з іншого - є ЄС і США, які роблять вигляд, що намагаються допомогти Україні.
    Як це не парадоксально, відносини з Росією набагато простіше аналізувати і робити певні висновки, оскільки вже близько п'яти століть по відношенню до України, Росія це є абсолютне зло і це дуже просто пояснюється комплексом меншовартості який притаманний Росії, оскільки Росія не може змиритись з тим, що саме Київ і Україна є батьківщиною і центром східних слов'ян. В цій ситуації Росія не бачить для себе іншого сценарію, як пропагувати ідею, що Україна це лише частина території Росії, намагаючись протягом останніх п'яти століть будь-якими шляхами приєднати її до Росії. Інтереси Росії при цьому досить легко піддаються розумінню. Саме комплексом меншовартості можна пояснити присвоєння собі назви Русь, хоча цілком зрозуміло, що якщо б московська держава вирішила назвати себе, наприклад "коламбія", це зовсім не означало б, що на сьогодні московія була б одним з лідерів постачання бананів на світовий ринок. З іншої сторони все це нагадує канібала, який намагається з'їсти серце своєї жертви, щоб забрати її сміливість, чи мозок, щоб стати розумнішим. При цьому немає сумніву, що геополітичні перспективи Росії прекрасно розуміють в Москві: без України в Росії є всі шанси через декілька десятків років перетворитись на країну з домінуючими націями тюркського походження (монголоїдна раса), а після цього Росію неминуче чекає доля ПАР, коли домінуючий етнос отримує реальну владу в державі через вибори. Саме цим пояснюються останні реформи в Росії, коли намагаються повністю скасувати можливість виборного формування місцевих і центральних органів влади.

    Діяти у відносинах з Росією досить просто: необхідно уважно прислухатись до її вимог, щоб точно знати, що ні в якому разі не можна робити. Проаналізуємо вимоги Росії: федералізація, надання російській мові статусу державної, нейтральний статус.
    Федералізація - розділяй і володарюй. Ідеальна стратегія, щоб мати можливість на постійній основі шантажувати Україну, навіть не приєднуючи її цілком до Росії. Купляти місцевих покидьків-князьків досить просто і вже через їх вплив в окремих областях диктувати умови всій Україні, шантажуючи її від'єднанням цих регіонів. Протидія такій стратегії досить проста: необхідно чітко заявити, що ні про яку федералізацію не може бути і мови. Запровадити самоврядування місцевих громад. Наголошуємо: саме місцевих громад (сіл і міст), а не районів і областей. Повинні бути ліквідовані обласні і районні ради і адміністрації. Виконкоми можуть бути тільки на рівні місцевої громади, а не району чи області. Саме вони повинні бути розпорядниками коштів під наглядом сільських чи міських рад. На рівні районів і областей повинні бути представники центральних органів влади (типу префекти - назва справа технічна, значення немає), які б координували б роботу контролюючих органів.
    Російська мова - цілком зрозуміла вимога Росії, яка буде гарантувати найширше використання російської мови, а отже і можливість постійного шантажу України,щодо захисту російськомовного населення. Є очевидним, що забороняти людям розмовляти російською мовою, це безглуздя, але і про другу державну не може бути і мови. Необхідно негайно прийняти новий закон про мови де чітко зафіксувати, що російська мова має особливий статус і може вільно використовуватись всіма громадянами України. Кожний громадянин може звертатись письмово чи усно до державних органів українською або російською мовами і кожний чиновник зобов'язаний надати йому відповідь на мові звернення. Вся документація в державних і недержавних підприємствах і організаціях повинна вестись на українській мові. При цьому кожна місцева громада чи підприємство може прийняти рішення про паралельне ведення документації також на російській чи англійській мові (це вже на сьогодні має місце на підприємствах з іноземним капіталом). Зрозуміло, покриття витрат на паралельне використання декількох мов можливе виключно за рахунок власних бюджетів. Вивчення української, російської і англійської мови повинно бути обов'язковим, як для шкіл, так і для вишів незалежно від територій (для тих хто проти цього хочу нагадати, що в СРСР обов'язковим було вивчення англійської мови на фоні специфічних відносин зі США). В школі батьки мають право обирати для своїх дітей якою мовою навчатись (українською чи російською) в початкових класах і до 8 класу. В старших класах і вишах навчання тільки українською мовою (пов'язано з значними витратами на переклад спеціальної літератури, а також тим, що випускники вишів, які претендують в подальшому керувати іншими людьми, повинні вільно володіти принаймні українською і російськими мовами).
    Нейтральний статус - єдина держава, яка в цьому зацікавлена Росія, оскільки тільки цей статус не дозволить Україні вступити до НАТО. Тільки вступ до НАТО може гарантувати Україні, неможливість військових вторгнень на її територію з боку Росії в подальшому. Зрозуміло, що це питання є найбільш проблематичним, оскільки  при цьому крім інтересів України і Росії визначальне значення набувають інтереси США і можна передбачити, що Росія знайде аргументи, щоб змусити США не дозволити Україні вступити до НАТО. Для недопущення цього необхідно вже під час найближчих виборів парламенту провести референдум з питання вступу в ЄС, а також запропонувати людям затвердити оборонну доктрину України, а саме вступ до НАТО і у випадку відмови - відновлення ядерного статусу. Після позитивної відповіді на це питання, думаю Росія сама буде просити, щоб Україну прийняли в НАТО.

    Висновок з усього сказаного можливий тільки один: Україна повинна робити все можливе, щоб максимально дистанціюватись від Росії, оскільки без цього в України тільки одна перспектива - стати частиною Росії і назавжди втратити свою державність. При чому є очевидним, що кремлівські правителі цього разу врахують помилки своїх попередників: Україна зникне як цілісне утворення без збереження назви, суб'єктами стануть окремі області, які будуть розглядатись як окремі губернії в складі єдиної імперії; українська мова буде представлятись, як мова нижчого класу, щоб спонукати людей самостійно відмовлятись від неї (цей сценарій вже відпрацьований і довів свою ефективність в СРСР, коли не тільки схід України, але як не парадоксально Київ, обласні центри Західної України: Житомир, Вінниця, Хмельницький стали практично російськомовними; українська мова зберігалась переважно сільським населенням і в невеликих містечках).

    Не повинно бути жодних ілюзій, щодо вступу в ЄС і НАТО. Тут має місце стратегія "з двох зол вибирають менше". Тільки таким чином Україна може максимально дистанціюватись від Росії і зберегти свою державність. Зрозуміло що ні про який захист України з боку ЄС і США не може бути й мови. Вони йдуть на конфлікт з Росії тільки для того щоб, використовуючи Україну, довести свої лідируючі позиції на світовому ринку. Позиція України в тому, щоб використовуючи цей конфлікт інтересів максимально захистити власні інтереси. Україні залишається тільки спостерігати чи вистачить розуму в американських політиків вже найближче засідання G7 провести в режимі 7+1, запросивши Китай, і таким чином дистанціювати його від Росії. Не повинно бути жодних ілюзій і щодо наших європейських "друзів". Прикладом цього можуть бути заяви "угорських йобіків" (назва на диво відповідає змісту :), щодо територіальних претензій до України; можна з впевненістю говорити, що румуни не забудуть нам о. Зміїний і Буковину. Роблячи вигляд, що ми цього не розуміємо, вже сьогодні необхідно проводити переговори з Молдовою, що у випадку нападу з боку Росії, який зрозуміло буде проводитись з трьох напрямків: Схід, Крим, Придністров'я, Молдова при підтримці України негайно розпочне воєнні дії в Придністров'ї, звільнивши Україну від необхідності розпорошення своїх сил на три напрямки.
    Необхідно не чекаючи вторгнення з боку Росії прийняти Верховною Радою закон, яким дозволити США і НАТО негайно розпочати патрулювання повітряного простору і територіальних вод України, як тільки російська армія порушить кордони України. Необхідно негайно запровадити візовий режим перетину державного кордону з Росією.
    Не повинно бути жодних ілюзій і щодо геополітики в сфері економіки і фінансів. Тут як не дивно інтереси США, ЄС і Росії на диво співпадають. Для всіх них є характерною форма державного устрою олігархічний капіталізм. Різниця тільки в ступені і формах проникнення олігархії в державну владу і встановленні контролю над нею. Тому зараз їх головне завдання забезпечити в Україні збереження олігархічної схеми управління державою, змінивши тільки представників цієї олігархії. А цьому є значна протидія, що пов'язано з хвилею народного піднесення. Тобто є ризик, що президентом можуть обрати не представника олігархії і він розпочне справжні реформи, а це неминуче спричинить спалах бізнес-активності населення, а отже і ріст ВВП, який буде вимірюватись не одиничними процентами, а разами, що спричинить економічні революції по всій Європі. На перший погляд це може здатись фантастикою. Насправді індикатор олігархічної системи управління дуже простий: це узаконення дефіцитів державних бюджетів в певних межах за рахунок існування такого унікального податку як ПДВ, який по своїй суті є податком, який держава сплачує олігархічним кланам. Як тільки цей безглуздий податок буде скасований і замінений податком з продаж, від якого не можливо буде ухилитись прикриваючись експортом, державний бюджет стане профіцитним (доходи перевищать витрати) і з одного боку в держави з'являться кошти для державних інвестицій і фінансування бюджетної сфери, а з другого боку відпаде необхідність державі стояти з протягнутою рукою перед олігархами позичаючи гроші, а це в свою чергу зробить неактуальною залежність чиновника від олігарха. При цьому необхідно усвідомлювати, що скасування ПДВ надасть надзвичайно потужний поштовх для розвитку економіки, і буде слугувати прикладом для інших країн, що неминуче викличе істерику як з боку Росії, так і з боку Європи і США, оскільки варто одній країні піти по цьому шляху, і це неминуче викличе ланцюгову реакцію по всьому світу, зробивши невідворотними процеси краху олігархічно-кланової системи управління державами.

Релігійна геополітика
3 травня 2014 р. 
    Одним з головним напрямків геополітики, який не можна недооцінювати є релігія. Особливо це актуально для України, де штучно було створено цілий ряд релігійних конфесій фактично однієї церкви. Останнім часом все частіше починають піднімати питання об'єднання окремих конфесій. Необхідно враховувати, що це питання є значно більш резонансним, ніж питання мови, яке ще не так давно було використане як формальний привід для створення напруги в південних і східних областях України. Також необхідно пам'ятати, що саме конфлікти на релігійному грунті були формальними приводами для більшості воєн в історії людства, тому до цього питання необхідно підходити вкрай виважено.
    Якщо більшість людей запитати, як вони ставляться до об'єднання православних конфесій в Україні, то відповідь безумовно буде позитивна. При цьому під православними конфесіями розуміють: УПЦ КП, УПЦ МП і УАПЦ (автокефальна). УПЦ МП вважає себе єдиною канонічною православною конфесією під протекторатом Москви. Специфіка релігійних канонів полягає в тому, що для отримання самостійності УПЦ КП повинна попросити дозволу на від'єднання в Москві, що само по собі видається безглуздям, оскільки зрозуміло, що ніякого дозволу на від'єднання ніхто ніколи нікому не дасть, тобто немає сенсу і робити такі спроби. УПЦ МП вважає УПЦ КП розкольниками і самозванцями. А це вже потребує додаткового дослідження, оскільки, якщо заглибитись в історію, то Російську православну церкву канонізував патріарх Константинопольський, при тому, що якраз Константинопольська гілка християнства якраз і є розкольниками, неканонічною і самозванною з точки католицизму з центром у Ватикані, оскільки вони також не канонізували Константинопольського імператора, який самозванно проголосив себе патріархом і створив власну гілку християнства. Таким чином московський патріархат також не можна вважати канонічним, як і все православ'я.
    Протягом останніх десятиліть вже так історично склалось, що рушійною силою прогресивних ідей і пропаганди національної самобутності і патріотизму прийнято вважати представників Галичини, а жителі східних областей як правило представляються, як проросійськи налаштовані і не патріотичні, хоча останні події доводять, що в південних і східних областях патріотичний дух також на належному рівні. Ці судження на перший погляд не мають прямого відношення до релігійної ситуації, а насправді тут прослідковуються чіткі паралелі, при чому досить часто з точністю до навпаки.
    Потрібно визнати, що політичні погляди людина змінює значно простіше ніж релігійні уподобання, які дуже часто є еталоном консерватизму. В цьому контексті дуже цікаво виглядає релігійна ситуація на Галичині: домінуючою релігійною конфесією тут є греко-католики. УГКЦ розпочинала своє відродження, роблячи акцент на тих гоніннях і репресіях яких вона зазнала від комуністичного режиму. Це був досить вдалий хід враховуючи, що специфіка психології людини, як раз і полягає в поблажливому ставленні до того, що піддається репресіям і гонінням. Ніхто чомусь не аналізує суть греко-католицької віри, яка практично нічим не відрізняється від православ'я за виключенням підпорядкування не Москві чи Константинополю, а Ватикану. З точки зору історії тут все ще цікавіше. УГКЦ бере свій початок з Брестської унії 1596 року. На той час влада державна і влада церковна розглядались як нерозривні поняття. Не можна було говорити про ефективну державну владу без підконтрольної церковної влади. Якщо врахувати, що на той час Україна була розділена на дві зони впливу Московську і Польську, є цілком логічним, що території підконтрольній Москві було нав'язано Московський патріархат (що було не надто складно, враховуючи однакові православні традиції). З другого боку Польща прекрасно розуміла, що не можна ефективно управляти народом, який проповідує іншу віру. Зрозуміло, що нав'язати мільйонам людей католицизм було просто не реально, тому під виглядом об'єднання християнства було втілено проект створення греко-католицької церкви, який по суті зводився до зміни підпорядкування від Києва до Риму. Таким чином експансія Московського патріархату по відношенню до Київського патріархату нічим не відрізняється від експансії Польської католицької церкви по відношенню до православ'я на Галичині і створення греко-католицької церкви, яка по своїй суті є штучним утворенням.
    На сьогодні дуже часто можна почути закиди жителям східних областей, що прийшов час перестати дивитись в бік Москви і почати займати проукраїнську позицію. Те ж саме можна сказати і жителям Галичини стосовно релігійного питання: якщо Ви вважаєте себе патріотами України і людьми для яких на першому місці інтереси України, чи не пора визнати що греко-католицизм є штучною і нав'язаною релігією і від того, що він був нав'язаний Польщею, а не Москвою зовсім не свідчить про його українське коріння.
    Таким чином, якщо на сьогодні і можна говорити про об'єднання українського православ'я, то це повинні бути чотири, а не три конфесії: УПЦ КП, УПЦ МП, УАПЦ, УГКЦ. Зрозуміло, що тут усім потрібно буде піти на певні поступки. Пропонована назва нової церкви: Православна церква Київської Русі - України (ПЦ КРУ). Коли жителі східних областей побачать, що на заході не просто говорять про патріотизм, а готові жертвувати своїми принципами заради об'єднання України в релігійному питанні, то вони думаю не будуть проти відмовитись від московської протекції. Саме така об'єднавча конфігурація дає чи не єдину можливість вирішити питання з канонізацією нового утворення. Це зробити дуже просто: після проведення об'єднавчого собору, зразу ж направити відповідні грамоти з повідомленням про цю подію і пропозицією обмінятись постійними представництвами до Константинопольського патріархату, Ватикану і всіх сусідніх православних церков. Думаю Константинополь не зможе проігнорувати цю грамоту, оскільки зрозуміло, що Ватикан її точно не проігнорує, як і окремі православні церкви (наприклад Грузинська). А це практично буде свідоцтвом про визнання об'єднаної церкви і для цього зовсім не обов'язково йти під будь-який протекторат.
    Насправді релігійне питання в Україні зовсім не зводиться до об'єднання православ'я і є значно більш ширшим. Тут необхідно усвідомлювати, що більшість населення вважає себе православними християнами і зрозуміло вони не відмовляться від своїх релігійних поглядів. Якщо заглибитись в історію, то так само як греко-католицизм був нав'язаний Західній Україні в 1596 році, так само свого часу християнство було нав'язано Київській Русі в 988 році, а ще раніше християнство було нав'язано Європі в 325 році. До цього не одне тисячоліття люди також вірили в Бога. При чому розвиток релігії відбувався еволюційним шляхом без будь-якого примусу, тому можна стверджувати що саме та прадавня релігія є істинною і безумовно заслуговує на захист держави на рівні з християнством, хоча б з тої точки зору, що держава декларує, що кожна людина вільна у виборі своїх релігійних уподобань.
    Ми усвідомлюємо, що питання релігії є надто дискусійним і за багато століть навколо нього сконцентровано стільки брехні і обману, що стверджувати щось абсолютно точно не можливо, оскільки навіть ті письмові історичні реліквії, яким вже понад тисячу років не дають гарантії своєї правдивості і цілком могли створюватись як пропагандистські інструменти на заміну знищеним історичним артефактам.
    Зараз є дуже багато поглядів, як називати релігію наших предків в дохристиянські часи. Суспільством нав'язується термін "язичництво" з намаганням вкласти в нього поняття принизливості і дикунства. Створення таких ідеологічних догм є звичною практикою для тоталітарних суспільств. Ще одним прикладом такої "геббельсівської пропаганди" є термін "бандерівці", в який намагаються вкласти тільки негативний підтекст. Будь-яка назва є свого роду торговою маркою, яку її власник намагається захищати. Якщо сьогодні незаконне використання торгової марки має юридичні наслідки, то зрозуміло що декілька сотень років назад вдало привласнене ідеологічне поняття могло спотворювати цілі історичні епохи. Як приклад назва "Росія", завдяки чому наші східні сусіди намагаються привласнити собі цілу історичну епоху Київської Русі.
    Повертаючись до питання релігії, по одній з версій саме поняття православ'я якраз і означає релігію, яка існувала на нашій землі в дохристиянські часи і це поняття було вдало привласнено для ідентифікації візантійської гілки християнства. Тобто ми маємо класичний приклад того як через підміну понять, релігію наших предків було залишено без історичної назви, намагаючись стерти історичну пам'ять народу. Зрозуміло, що сьогодні доводити хто є справжніми православними немає сенсу, оскільки термін "православ'я" беззаперечно асоціюється з християнством і потрібно визнати, що змінити це в головах мільйонів людей не вдасться. Тому для того, щоб в подальшому ідентифікувати релігію, яка існувала в дохристиянську епоху приймемо для неї назву "Ведизм".
    Вже не одне століття людям намагаються нав'язати думку, що християнство прийшло на зміну Ведизму, оскільки є уособленням цивілізованого  шляху розвитку суспільства. Це є очевидна брехня і спроба назвати чорне білим - це можна стверджувати абсолютно точно, оскільки є історичні факти, які визнають всі:
-    варто лише згадати рівень розвитку архітектури, мистецтва, техніки в древніх Римі, Греції, Єгипті, Вавилоні, щоб впевнено стверджувати, що  Ведизм не просто не стримував розвиток суспільства, а був його рушійною силою.
-    чим відзначилось "цивілізоване" християнство в перші століття свого панування: інквізицією; "охотою на відьом"; гоніннями на людей, які намагались розвивати наукові вчення, що супроводжувалось їх привселюдним спалюванням; хрестовими походами, під час яких іменем Христа знищувались цілі народи; масовими знищеннями інакодумців - масонські погроми (це особливо цікаво враховуючи, що сьогодні на католицьких храмах зображують символ масонства: око в піраміді). Відговорки, що всевидяще око це символ християнства не приймаються, оскільки око зображується на фоні піраміди, що є очевидним масонським символом. До того ж Бога-отця в християнстві прийнято зображувати поважним мудрим чоловіком. А зображення його тільки у вигляді ока наштовхує на думку, що все інше тіло "з рогами на голові" принципово не зображують, щоб прості смертні не зрозуміли хто знаходиться за цим оком. Враховуючи, що символізм має для релігії визначальне значення, виникає цілком логічне питання, хто кого взяв під контроль: християни масонів чи навпаки.
-    досить показовою є епоха колонізації нових земель, яка припадає на середні віки. Що робили перші колонізатори? -    перетворювали місцеве населення на рабів і намагались силою нав'язати йому християнство (класичне християнське канонічне "человеколюбие"). Релігія по своїй суті є інтелектуальна власність народу і це дуже чітко прослідковується в релігіях Китаю, Японії, Ізраїлю, коли релігійне вчення не те що не нав'язується чи не пропонується іншим народам, а навпаки розголошення цього вчення каралося смертю. То чому ж християнство всю свою історію намагається себе нав'язувати. Зрозуміло, що колонізованим народам ніхто нічого не дарував, що могло б представляти якусь цінність в т.ч. і релігію, оскільки неможливо уявити, щоб в середні віки загарбники починали розвивати освіту, науку, культуру на колонізованих землях. То чому ж нав'язувалась власна релігія? Відповідь можлива тільки одна: релігія використовувалась для того щоб тримати рабів у покорі і християнство для цього ідеально підходить, будучи фактично "релігією рабів". Знайдеться багато тих хто буде стверджувати що християнство проповідує принципи добра і справедливості. Не потрібно перебільшувати - усі ці принципи є загальнолюдськими і сформувались за тисячі років до християнства.

    Не можна не визнати, що на відміну від Ведизму, характерною ознакою якого є вільна людина, яка живе в гармонії з природою, християнство пропагує богобоязнь і покірність, при чому не стільки перед Богом, як перед господарем чи правителем. Саме така ідеологічна направленість сприяла тому, що саме християнство стало дуже зручним інструментом для управління людьми і набуло статусу державної релігії.
    Цікавим є і той факт, що на території сучасного Ізраїлю, де виникло християнство, люди відмовились від його використання. В правителів Ізраїлю вистачило мудрості не нав'язувати власному народу психологію рабів. Зараз досить часто можна зустріти закиди, що християнство (через Біблію) прославляє єврейський народ. Було б дивним, якщо б релігія створена на землях Ізраїлю, представниками цього народу і призначена саме для цього народу прославляла наприклад єгиптян.
    Викликають значні сумніви багато фактів під час зародження християнства. Зокрема якщо вважати, що Ісус Христос справді є представником Бога на землі, то це означає, що християнство є  єдиною правильною релігією, тобто всі інші декілька мільярдів жителів Землі є боговідступниками і заслуговують на Божу кару. З великою долею ймовірності, можна стверджувати, що це обман від самого початку. Починалось все досить життєво, як на сьогоднішній день: молода жінка одружується з старим неосвідченим чоловіком. Коли вона завагітніла і стало очевидним, що в чоловіка не буде жодних сумнівів щодо цього факту, було придумано вигадку про непорочне зачаття (на сьогодні такі "непорочні" зачаття без участі законного чоловіка є звичним явищем, але обман легше відкрити, враховуючи наявність гінекологічних відділень в лікарнях). Не менше питань викликає і страта Ісуса Христа, під час якої він без проблем міг воскреснути безпосередньо з розп'яття на очах всіх людей довівши свою божественну суть. Натомість воскресіння відбулось з печери вночі.  Причому, якщо в воскресіння душі ще можна повірити, то тіло воскресінню не підлягає, і є всі підозри, що версія про те, що Христос залишився живим і після своєї "смерті" проповідував свої ідеї блукаючи по Європі під чужим ім'ям, де його не могли впізнати, має право на існування. Під час свого життя Христос, виходячи з біблійних тверджень здійснив масу див, які відбувались на очах єврейського народу. Незрозуміло, як народ який на власні очі бачив божественні дива не зрікся своєї релігії на користь християнства, чи можливо правда полягає в тому, що ці дива тільки гарна легенда і були описані через кілька сотень років потому. Власне описувати власних богів є звична традиція для всіх народів. Різниця тільки в назвах цих описів: міфи і легенди древніх Греції, Риму, Єгипту, українські народні казки, єврейські народні казки (Біблія).
    Досить показово, що християнство декілька сотень років було звичайною сектою, і цього часу було цілком достатньо щоб реальні події стерлись в людській пам'яті і залишились тільки в декілька разів переписаному і відредагованому вигляді. Коли виникла необхідність зміни державної ідеології управління на таку, яка б дозволяла тримати в покорі людей і при цьому гарантувала б довічне правління правлячій верхівці, то для цього якнайкраще підійшло християнство.
     На сьогодні кожна людина може сама вибирати, в яку релігію вірити. Завдання держави забезпечити однакові можливості для цього. Є також очевидним, що релігійними конфесіями найбільш притаманними для України є  Православна церква Київської Русі - України (ПЦ КРУ) і Ведизм (пропонова назва: Ведична Віра Київської Русі - України (ВВ КРУ)).

© 2014 "Український проект реформ". Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання на ukraine.org.ua
Наші контакти:   E-mail: ukraine.org.ua@ukr.net    Twitter: twitter.com     Facebook: facebook.com/ukraine.org.ua


   Швидкий перехід:    Головна     Корисне     Обговорення     Про проект     Гроші     Податки     Фінанси     Держава     Історія    Сьогодення
 
 
ПОДАТКИ ПОВИННІ СПЛАЧУВАТИСЬ ДЕРЖАВІ, А НЕ ОЛІГАРХАТУ, ЯК ЦЕ ВІДБУВАЄТЬСЯ СЬОГОДНІ !!!
 
site language